Видатний вчений-ботанік, флорист, систематик, ботаніко-географ, організатор науки. Доктор (1913), професор, дійсний член АН УРСР (1921). Працював на кафедрі ботаніки Юріївського університету (1896-1901), обіймав посади головного ботаніка Тбіліського ботанічного саду (1901-1914), професора Київського університету (1914-1921) і завідувача Ботанічним кабінетом та Гербарієм ВУАН - попередника Інституту ботаніки (1921), науково-дослідної кафедри ботаніки при Наркомосвіти УРСР, що була перетворена в науково-дослідний інститут ботаніки Наркомосвіти УРСР (1927), директора Інституту ботаніки АН УРСР (1931-1935). Засновник Тбіліського ботанічного інституту. Основні наукові праці пов’язані з морфологією, систематикою та флористикою судинних рослин; досліджував головним чином папоротеподібні та голонасінні рослини України та Кавказу, Сибіру та Далекого Сходу; розробив перше ботанічне районування УРСР; зібрав великий гербарій флори, що зберігається в Гербарії Інституту ботаніки. Автор та редактор 1-го тому “Флора УРСР. Визначник рослин” (1935), “Флора УРСР” (1936).
Вітчизняний вчений-ботанік, ембріолог і цитолог рослин, доктор біологічних наук, професор, член — кореспондент АН УРСР (1939), директор Інституту ботаніки (1937-1938), завідувач відділу цитології і ембріології (1931-1967).
Основні наукові праці присвячені ембріології і цитології рослин. В його роботах знайшли своє оригінальне тлумачення важливі загальнобіологічні проблеми мейозу, гаплоідії, амфідиплоїдії, апоміксису та віддаленої гібридизації покритонасінних. Автор 90 наукових праць та низки монографій: “Эмбриология покрытосеменных растений” (1953), “История отечественной эмбриологии высших растений” (1957), “Цитоэмбриология высших растений (современное состояние и проблемы)” (1963).
Вітчизняний вчений-ботанік, фізіолог, генетик, селекціонер. Доктор сільськогосподарських наук (1936), професор (1937), академік АН УРСР (1939). Завідувач відділу генетики та селекції Всесоюзного науково-дослідного інституту конопель (1931), одночасно професор та завідувач кафедри генетики та селекції рослин Глухівського, згодом Київського сільськогосподарського інститутів (1932-1941), директор Інституту ботаніки (1939-1941), директор Башкирської державної селекційної станції Наркомзему СРСР, директор Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР (1944-1958) (тепер Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України), професор Київського університету (1944-1948). Проводив велику науково-організаційну та громадську роботу: протягом кількох років був членом Президії АН УРСР і головою Відділу біологічних та сільськогосподарських наук Академії. Засновник Інституту фізіології рослин, Інституту лісу та Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР. Основні наукові праці пов’язані з генетикою, селекцією; дослідження головним чином базувалися на виведенні нових сортів конопель ("Проблема пола у конопли” (1935); “Селекция конопли” (1938) та ін.); автор підручників “Курс загальної генетики” (1933), “Курс генетики” (1938, Москва) та ін.
Вчений-ботанік, цитолог, один з найвидатніших вітчизняних генетиків і селекціонерів. Доктор біологічних наук, професор, академік АН СРСР, заслужений діяч науки і техніки УРСР (1943), нагороджений орденом Леніна (1944), директор Інституту ботаніки АН УРСР (1944-1946), віце-президент АН УРСР (1939-1945). Основні наукові роботи присвячені дослідженню індивідуального розвитку сільськогосподарських рослин, генетичному і цитологічному ходу розщеплення в міжвидових гібридів м’якої і твердої пшениць. Розробив теорію органогенезу, основні положення якої увійшли, як розділ, в методику біологічних досліджень сільськогосподарських культур. Одним з перших в світі застосував іонізуюче випромінювання для отримання штучних мутацій у зернових культур, а також використав їх у селекції, започаткувавши, таким чином, нову галузь знань – радіаційну селекцію. Застосував метод варіаційної статистики для оцінки точності результатів дослідження в біології і агрономії. Створив нові, широко відомі високопродуктивні сорти озимої пшениці Кооператорка, Степнячка, Земка, сорт ярової пшениці Одеська 4, сорт ячменю Палладіум.
Д.К. Зеров – видатний вчений-ботанік, академік, доктор біологічних наук, професор, лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки. Працював в Інституті від дня його заснування і до кінця життя, очолюючи бріологічні дослідження та дослідження з історії флори і рослинності України в четвертинному періоді. З 1946 по 1963 рік очолював Інститут ботаніки. Основними напрямками досліджень були: флористико-систематичне, еколого-ценотичне вивчення мохоподібних України, болотознавство з вивченням ролі мохоподібних в болотних ценозах та торфоутворенні, філогенія та походження мохоподібних. Д.К. Зеров відомий не тільки як один з видатних флористів-систематиків спорових рослин, зокрема гепатіколог та сфагнолог, але й великий знавець флори й систематики квіткових рослин, ботанічної географії. Він плідно працював в області болотознавства, історії флори і палеоботаніки, філогенії рослин, історії розвитку ботанічної науки. Ним опубліковано близько 160 наукових статей, “Флори” та “Визначники” мохоподібних України, монографічні праці з болотознавства та регіональних бріофлор, а також фундаментальна класична праця з філогенії безсудинних рослин (Д.К. Зеров “Торфові мохи України” — 1928 р.; Д.К. Зеров “Визначник сфагнових (торфових) мохів України” — 1934 р.; Д.К. Зеров “Визначник печіночних мохів УРСР” — 1939 р.; Д.К. Зеров “Флора печіночних і сфагнових мохів України” – 1964 р.; Д.К. Зеров “Очерк филогении бессосудистых растений” – 1972 р.; Д.К. Зеров, Л.Я. Партика “Мохоподібні Українських Карпат” — 1975 р.).
Вітчизняний вчений-геоботанік, організатор науки. Доктор біологічних наук, професор. Завідувач відділом геоботаніки (1956-1974), директор Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України (1963-1968). Основні наукові праці пов’язані з вивченням галофітної та степової рослинності, її класифікації, геоботанічного районування, картографування, еволюції, генезису. Автор багатьох наукових праць, в тому числі таких монографій, як “Рослинність Закарпатської області УРСР” (у співавторстві, 1954), “Рослинність Нижнього Придніпров’я” (1956) та “Рослинність засолених ґрунтів України, її розвиток, використання та поліпшення” (1963). Учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденами і медалями.
Вітчизняний вчений-ботанік, ліхенолог, доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР, заслужений діяч науки, директор Інституту ботаніки (1968-1970), завідувач відділу спорових рослин (1927–1931, 1970–1973), завідувач відділу ліхенології (1931–1941, 1944–1968). Основні наукові праці пов’язані з систематикою, флористикою, екологією, поширенням та філогенією лишайників. Один із фундаторів історико-географічного аналізу регіональних ліхенофлор та спеціального вивчення лишайникових угруповань. Автор понад 100 нових для науки таксонів надвидового рангу та 200 видів лишайників з північної півкулі, а також автор таких праць, як “Визначник лишайників УРСР” (1937), “Флора лишайників України” (1956, 1968, 1993) та окремих випусків багатотомної праці “Определитель лишайников СССР” (видається з 1971 р.).
Видатний вчений-ботанік, фізіолог рослин, еколог, організатор науки та громадський діяч. Доктор біологічних наук, професор, академік НАН України та Української екологічної академії наук, засновник Всеукраїнської екологічної ліги. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1971), Жовтневої Революції (1976), Леніна (1986), князя Ярослава Мудрого (1998, 2004), лауреат Державних премій УРСР у галузі науки і техніки (1979, 1984), премії ім. М.Г. Холодного (1975). Директор Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України (1970-2003), Почесний директор Інституту ботаніки (2003-2017), віце-президент АН УРСР (1974-1988), Президент Українського ботанічного товариства (1972-2011), головний редактор “Українського ботанічного журналу” (1976-2006) та журналу “Доповіді АН УРСР. Серія Б”, голова Національного комітету УРСР з програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера” (1974), Голова Верховної Ради УРСР (1980-1984), народний депутат Верховної Ради УРСР та України (1985-1989, 1998-2002, 2002-2006), голова Ради Старійшин Української народної партії “Собор” (1999-2012), радник Президії НАН України (2006-2017). Наукова діяльність пов’язана з дослідженням процесів росту і розвитку рослин за нормальних та екстремальних умов (включаючи умови космічного польоту), механізмів їх регуляції на рівні клітин, тканин, органів, цілісного організму, популяції; вивченням особливостей нуклеїнового й білкового обміну рослин; розробками в галузі генетичної інженерії. Відродив наукову фітогормональну школу, започатковану академіком М.Г. Холодним, та сприяв її подальшому розвитку. Один з авторів наукового відкриття (1991), в результаті якого “експериментально встановлене невідоме раніше явище двобатьківського спадкування генних детермінант цитоплазми при парасексуальній гібридизації (злитті) соматичних клітин, яке полягає в тому, що в клітинах, котрі утворюються при злитті протопластів, відбувається збереження і розмноження ДНК-вмісних органел (хлоропластів і мітохондрій) цитоплазми обох батьківських типів” . Значну увагу приділяє ботанічним та екологічним дослідженням флори України, питанням охорони природи. Автор більше як 650 наукових праць, в тому числі 35 монографій, найвідоміші серед яких “Физиолого-биохимические основы роста растений” (1966), “Людина і біосфера” (1971), “Физиология корня” (1972), “Физиология листа” (1978), “Слияние протопластов и генетическое конструирование высших растений” (1982), “Растительная клетка при изменении геофизических факторов” (1984), “Тысячелистники” (1984), “Клеточная инженерия растений” (1984), “Ботанические тетради” (1986), “Биосфера. Экология. Охрана природы” (1987), “Гормональний комплекс рослин і грибів” (2003), “Володимир Вернадський і Академія” (2006). Під його керівництвом захищено ряд кандидатських і докторських дисертацій. Серед його учнів академік НАН України Ю.Ю. Глєба, чл.-кор. НАН України Л.І. Мусатенко, чл.-кор. НАН України В.А. Сидоров, академік АНВШ України О.І. Терек та ін. Життєвий і творчий шлях вченого детально висвітлено в книзі “Костянтин Меркурійович Ситник” з серії “Біобібліографія вчених України” (Київ: Наукова думка, 2006. – 146 с.).
Ботанік, академік НАН України (2018), член-кореспондент НАН України (2003), доктор біологічних наук (1988), професор (1999). Народився 7.05.1948 р. у с. Городок Рівненської обл. Закінчив Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка (1972). Розпочав трудову діяльність у Рівненському краєзнавчому музеї (1966–1970), з 1973 р. працює в Інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України: завідувач відділом екології фітосистем (з 1988 р.), заступник директора з наукової роботи (1989–1996, 2000–2003), директор Інституту (2003-2008).
Відомий учений в галузі геоботаніки, екології рослин, флористики, охорони рослинного світу. Розробив ряд нових підходів і методів для вирішення широкого кола гостродискусійних проблем, а саме: районування, класифікації, картування, динаміки, еволюції рослинного покриву, що розглядаються крізь призму впливу екологічних факторів. Центральне місце в його дослідженнях займають розробки теоретичних засад, оригінальних методів біоіндикації, створення на цій основі екологічних шкал для видів флори України, що знаменувало формування нового напрямку – синфітоіндикації. Суттєвим внеском у розвиток науки є розробка проблем еволюції рослинного покриву на засадах термодинаміки. Ним аргументовано та розвинуто теорію відтіснення реліктів, сформульовано положення про визначення вектору синеволюції енергетичним потенціалом біоценозу, спрямованим на вдосконалення механізмів накопичення та перетворення енергії, зменшення ентропії через адаптивні властивості видів. Значну увагу приділяє проблемам класифікації та охорони рослинного світу, класифікації екосистем, підготовці серії ботанічних карт для Національного атласу України. Є автором понад 345 наукових праць.
Виконує обов’язки члена українського Комітету МАБ ЮНЕСКО, головного редактора “Українського ботанічного журналу”, члена редколегії журналів “Dendrobiology” та “Biodiversity”, віце-президента Українського ботанічного товариства, заступника голови Комісії Червоної книги України; викладає в НАУКМа. Нагороджений премією ім. М.Г. Холодного (1994). Академік Української екологічної (з 1994) та Нью-Йоркської (з 1996) Академій наук.
Доктор біол. наук (2004), професор (2006), чл.-кор. НАН України (2012). Народився 30 листопада 1961 р. у м. Києві. Закінчив у 1983 р. Київський державний педагогічний інститут ім. О.М. Горького (тепер – Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова) за спеціальністю біологія та іноземна мова. З листопада 1983 р. навчався в аспірантурі Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, 1988-1991 – молодший науковий співробітник, з 1991 – завідувач відділу систематики та флористики судинних росли, з грудня 2008 р. – директор Інституту. Є головним редактором “Українського ботанічного журналу”, Президентом Українського ботанічного товариства, членом Національної комісії з питань “Червоної книги України”, членом двох спеціалізованих рад із захисту дисертацій (при Інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України та Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка НАН України), членом Американського ботанічного товариства, Міжнародної асоціації систематиків рослин та інших міжнародних наукових товариств. Нагороджений нагрудними знаками “Софія Русова” (2005 р.) і “Петро Могила” (2008 р.) та міжнародними дипломами Освітньої академії (Intel ISEF Educator Academy) 
